Фрагменти: Смолич. Розповідь про неспокій
Війна
Потім був сорок перший рік, і почалась війна. У нашій Харківській організації письменників то були особливо клопітні дні, ті перші дні війни. Значна частина харківських письменників — молодші віком — другого ж дня війни стали до лав армії; старші віком, одначе міцного здоров’я, вирушили на риття окопів та протитанкових ровів довкола міста. В Харкові залишилися, власне, лише похилого віку, хворі та жінки. Цій групі, за дорученням обкому партії, треба було налагоджувати масово-політичну роботу — серед населення, на призовних пунктах, у щойно сформованих частинах, у винищувальних батальйонах ополчення та по численних вже госпіталях і етапних пунктах. То була величезна за обсягом діяльність: організація мітингів, пропагандистські виступи, читання патріотичних творів, а також, першочергово,— систематична робота в газетах, на радіо, видання брошур і плакатів. ....
Харківські літературні кола тих перших воєнних днів значно зросли: до Харкова потяглися письменники-біженці з усіх усюд. Прибула різними шляхами — поїздами, автомашинами, навіть на мотоциклах — чимала група письменників і журналістів-поляків з Варшави. З Вільнюса приїхали єврейські письменники. З Кишинева — молдавські і дехто з румунських. Зі Львова і Чернівців пробився хтось із західноукраїнських. Всі вони були без даху над головою, інколи напівроздягнені, бо виривалися з рідних домівок, коли гітлерівці ступали вже через поріг, здебільшого зовсім без грошей, голодні і хворі. Всім треба було дати раду, якось допомогти. Ми дбали про те, щоб хворих примістити до лікарні, здоровілих розбирали по письменницьких родинах у будинку «Слово», а коли місця вже не було, розташовували просто в клубі письменників на вулиці Чернишевського — покотом на соломі. Прибула — ще до захоплення фашистами Києва після загальної евакуації письменників до Уфи — і невеличка група киян. Мені довелося фактично (ба й юридично) перебрати на себе чи то формальне керівництво, чи то ділове представництво всієї української письменницької організації: Корнійчук, голова Спілки, та Бажан, секретар партійної організації, були вже в армії, хоча в тих днях і перебували з підлеглими їм редакціями в Харкові.