Фрагменти: Муратов. На крилах літани
Фрагмент спогадів Наталі Білецька-Муратова, 1981
Мене тоді здивувала обізнаність Смолича у медичних справах. «Та я ж був санітаром під час громадянської війни. Я вам про це розказував на даху «Слова», пам’ятаєте?»
Так, я, звичайно, пам’ятала. Якось у Харкові одного серпневого вечора 1941 року Юрій Корнійович чергував разом з Костем Олексійовичем Гордієнком на даху будинку «Слово», щоб знешкоджувати запалювальні бомби, якими німці буквально закидали Харків. Такі пости були по всьому місту. Я, дізнавшись про чергування Смолича, «випадково» опинилась на тому ж дахові у супроводі Тараса Божка, сина Наталі Львівни Забіли, — ми теж, мовляв, готові рятувати будинок від пожежі.
Тоді на дахові, серед міської темряви, — все місто було занурене в пітьму, — Юрій Корнійович згадував громадянську війну, розповідав про Юрія Корецького. Говорив дуже тепло про цю молоду високоосвічену людину, знавця кількох мов. Був, наприклад, випадок, коли до Харкова прибули гості з Америки, письменник Ерскін Колдуелл з дружиною. Корецький був за перекладача. Юрій Корнійович тоді ж згадував, як він уперше приїхав до Харкова з театром імені Франка — був там актором. Може, ті його спогади на даху були навіяні передчуттям неминучої розлуки з Харковом? А нам, юним, війна страшною не видавалась, тож і не вірилось, що справді сюди можуть прийти німці. «І про Муратова нічого не чути, адже війна його застала близько західного кордону», — сказав тоді Юрій Корнійович.