Фрагменти: Кардиналовська. Невідступне минуле
Невідступне минуле
Про будинок «Слово» та його мешканців варто розповісти окремо. Ідея створення «свого» будинку на кооперативних засадах виникла у харківських письменників наприкінці двадцятих років. Головним ініціатором цього проекту був Сергій Пилипенко. За первісним задумом кожний пайовик мав щорічно сплачувати певну суму й таким чином приблизно за п’ятнадцять років виплатити вартість свого помешкання, яке тоді ставало його власністю. Однак цьому задумові не судилося здійснитися, бо на початку тридцятих років майже всіх чоловіків будинку «Слово» заарештували, а їхні родини виселили та вислали за межі України. Будівництво йшло типовими совітськими темпами: з 1927 по 1930 рік. Будівельники часто залишалися ночувати на будівництві, приносили туди їжу, і внаслідок цього в будинку розвелася безліч блошиць, пацюків та мишей, яких пізніше неможливо було знищити.
....
Для боротьби з мишами ми придбали кота і, крім того, поставили мишоловку. Лінивий кіт швидко збагнув, що йому немає сенсу витрачати сили на полювання за мишами. Він лягав у кухні й прислухався: тільки-но почує, що мишоловка клацнула — біг до нас і нявчав, сповіщаючи, що зловилася миша й ми маємо дати йому цю мишу на обід. Наша війна з мишами й крисами, очевидно, становила одне з найсильніших вражень нашої маленької Міртасі.
Про це ми дізналися в досить кумедний спосіб. Їй не було ще й чотирьох років, як раптом вона вразила нас, написавши великими друкованими літерами таке:
Кладовка. Криси.
Кладовка. Миші.
Ми навіть не підозрювали, що вона вивчила літери і вміє писати, і то не просто прозою, а майже віршем з алітерацією, ритмом та приблизними римами. Ми повинні були тоді ж відгадати, що з неї в майбутньому буде поетеса.
Коли в 1930 році будівництво будинку «Слово» нарешті закінчилося, Сергієві й ще кільком письменникам — членам ініціативної групи — дали право вибрати собі помешкання, після чого решта пайовиків мусила тягнути жереб. Перед майбутніми мешканцями поставили питання, що вони воліють —газові плити чи такі, що опалюються кам’яним вугіллям? Більшість обрала вугілля, бо тоді лупали чутки про часті випадки отруєння газом. Отже, до будинку привезли вугілля й склали його в підвалі: кожний мешканець мусив тягти до себе нагору це важке паливо (ліфта в будинку, звичайно, не було). Перегоріле вугілля, «жужелицю», викидали на подвір’я на купу, яка з роками виросла в справжні гори, ставши улюбленим місцем гри для дітей.