Тичина Павло
"Найвидатніший поет УСРС", голова Верховної Ради (1953-1959), академік Академії Наук (1929), лауреат премій. Тендітний та вразливий. Не пив, не курив, виялався два рази за усе життя.
| Кв.: | 15 (під'їзд 1, поверх 5) |
| Роки життя: | 1891-1967 |
| У 'Слові': | 1930 - 1934 |
| Місце народження: | с. Піски, Козелецький повіт, Чернігівська губ. |
| На дошці Перші мешканці 30-ті рр. "Роліт" При партії | |
Самого Тичину ви у „Слові” рідко зустріли. Створювалося враження, що Тичина навмисне ховається від людей. Ще коли ми жили на Михайлівській площі, Тичина в товаристві Любченка, Хвильового, Досвітнього приходив досить часто до нас. Сідав у куточку і мовчав. Але бували випадки, що Тичина раптом починав говорити. Тоді його спогади про духовну семінарію ставали в центрі загальної уваги. Тичина вмів оповідати смішні до сліз речі, сам не усміхнувшись навіть.
Володимир Куліш
http://proslovo.com/kulish-slovoproslovo
Влітку того ж 23-го року Тичина переїхав з Києва в Харків. Ми з ним заприятелювали, він приходив до мене в підвал на Басейній, 20, у домашніх розмовах був веселий, дотепний, містифікував листування закоханих молодят. Один з листів закінчувався особливою тичинівською кінцівкою: «С тєм досві...» Так гарно виходило в нього оте «с тєм досві...». Ходили гуляти по вулицях, на Сумську. Були в Павла Григоровича свої звички: він носив літню білу куртку на голому тілі, казав: «Ви теж так робіть, це для здоров’я корисно, тіло не задихається під одягом, а дише».
Іван Сенченко
http://proslovo.com/senchenko-notatky
Під час наших прогулянок по місту розповідав про своє тяжке дитинство сина удови-дячихи. Мала вона лише хату і жила в такій бідноті, що звали в селі її старчихою, а Павлика малого — старченям. Варт йому було вийти з хати на вулицю, як сусідські хлоп’ята, такі ж самі старченята, накидалися на нього з образами. Хлопчик плакав, і мати плакала, радила йому не виходити на вулицю, а гратися вдома, в хаті. Якимось чином хлопчикові потрапив у руки якийсь духовий інструмент — сопілка, чи флейта, чи, може, й отой Сонячний кларнет? [23] , і мале хлоп’я виливало в звуках увесь свій біль, самотність, образи.
Іван Сенченко
http://proslovo.com/senchenko-notatky
Працював він тоді над Сковородою [23] . Щоб ознайомитися і зріднитися з темою, зібрав цілу бібліотеку. Одного разу, зайшовши до нього, я побачив таку картину: всі столи, всі підвіконники, вся підлога, робочий стіл були заслані книжками, розгорненими на потрібних Тичині сторінках. Посередині по лінії «двері — робочий стіл» (він стояв у глибині кімнати) Павло Григорович залишив стежечку для проходу.
Іван Сенченко
http://proslovo.com/senchenko-notatky
Присутності в будинку Павла Григоровича якось не відчувалося. Навіть на наших сходах. Коли він виходив з дому, коли приходив — було невідомо. І в скверику не видно було його, і в дворі, де взимку заливали ковзанку і Хвильовий шаленів на ковзанах.
Іван Сенченко
http://proslovo.com/senchenko-notatky
Гуляв я над Дніпром і, виходячи на дорогу, зустрівся з Павлом Григоровичем. Метрів за двадцять стояла його машина. Знайшов сили привітатися зо мною і, більш того, люб’язно запропонував підвезти до міста. «Чорт з тобою,— подумав я,— дати ногам відпочити — річ непогана». Бо таки справді був стомлений, і погодився. Люб’язність оця мене аніскілечки не здивувала, здивувало інше, здивував сам Тичина. У ньому з’явилося те, чого я раніше не помічав. Щоб дійти до машини, треба було пересікти дорогу. Почали пересікати, і тут я витріщив очі від подиву. Павло Григорович не йшов, а ніби танцював, виробляв якісь дивні піруети, робив такі рухи, немов обминав незриму мені перепону. «Що з вами, Павле Григоровичу?» — спитав я. Він із стражданням на обличчі показав мені на мурашок, що густо мережали потріскане асфальтове покриття. Поглянув я на його страдницьку постать і — подарував йому все. Він боявся завдати кривди кузочці, що ж тоді говорить про людину!
Іван Сенченко
http://proslovo.com/senchenko-notatky
1923
Павло Тичина переїжджає з Києва до Харкова, щоб очолити новий журнал “Червоний шлях”, але мешкати йому доводиться в редакційній маленькій комірці за туалетом.
