Кв.: | 5 (під'їзд 1, поверх 1) |
Роки життя: | 1899-1933 |
Справжнє ім'я: | Малошийченко |
У 'Слові': | 1930 - 1933 |
Місце народження: | Олександрія Херсонської губ. (нині Кіровоградська обл.) |
На дошці Перші мешканці 30-ті рр. |
Оце той поет Леонід, на якого ми, діти, кидали завжди заздрісні погляди, коли він у соняшні дні грівся на сонечку на своєму бальконі першого поверху. Заздрити було чому — він же ж бував в Індії... Чернов був непосидющою, життєрадісною і доброю людиною. Ніколи не забуду, як проходив попід його бальконом Йогансен і гримів на весь двір: — Здоров, Чернов! У відповідь лунало: — Здоров, Йогансен! За хвилину проходив хтось інший, от хоч би Вишня, і знову грімке: — Здоров, Чернов! І на цей привіт відповідав Чернов обов’язково: — Здоров, Йогансен! — хоч Чернову було видно, що то не він.
Володимир Куліш
http://proslovo.com/kulish-slovoproslovo
Мріяв все життя про органічне сполучення українських старовинних національних традицій з найдосконалішою, найновішою, найсучаснішою і трохи — майбутньою наукою й технікою — і технікою неодмінно. Бо іменно технікою — всякими там машинами, моторами, механізмами, машинізацією та механізацією — мріяв український поет Леонід Чернов-Малошийченко. Було в тих мріях і в самих творчих діях Леоніда Чернова-Малошийченка трохи від футуризму, трохи від конструктивізму, ще трохи від усяких інших спрямованих у майбутнє «ізмів», а найбільше — від звичайнісінького реалізму, правда — в дещо сумбурній інтерпретації.
Юрій Смолич
http://proslovo.com/smolych-nespokiy1
Був Льонька вічно в когось закоханий, в коханні невгамовний та навіжений і взагалі — жив в атмосфері закоханості. Очевидно, саме через таку схильність Леоніда закохуватись та створювати атмосферу закоханості серед інших, а ще через його веселу, життєрадісну, напрочуд оптимістичну вдачу, — так легко і гаряче закохувались і в нього жінки.
Юрій Смолич
http://proslovo.com/smolych-nespokiy1
Умираючи, Льонька передав мені всі свої листування з коханими (разом з усім його літературним архівом) і просив неодмінно перечитати все те листування і вирішити, що з ним робити: спалити, використати для літературних сюжетів чи повернути кожній жінці її листи?.. Я повернув їх. Так, здається мені, було краще для тих жінок. Так, здається мені, краще і для пам’яті про самого Льоньку. Пам’ять про нього я зберігаю чисту. Чистим, хоча й трохи навіженим, у своїх сумбурних і скороминучих закоханостях, був і сам Льонька. Хоча бував він і... шалапутом у коханні — не думаю, щоб це варто було іменувати якось інакше.
Юрій Смолич
http://proslovo.com/smolych-nespokiy1
Кінорежисером Льонька не став, але в 1922 чи 1923 році йому запропоновано зробитись кінооператором для створення кінохронікального запису — в час першого закордонного навколосвітнього рейсу радянського судна «Трансбалт» (рейс Владивосток — Одеса). І Льонька негайно покинув дівчину, в яку був закоханий, «Комуну звірів» (без нього вона зразу й розсипалася), недоремонтовані рештки свого розбитого мотоцикла, — взяв блокнот для віршів та кіноапарат з плівкою і вирушив у мандри по океанах і морях.
Юрій Смолич
http://proslovo.com/smolych-nespokiy1
Дивне було Льоньчине життя в ці роки, коли він знав, що приречений. Місяць-два він вилежувався у санаторії чи клініці, робив черговий пневмоторакс і виходив «на волю», сповнений кипучої енергії, невичерпної любові й довіри до життя, безжурного оптимізму та, певна річ, цілковито запанований новою закоханістю в чарівну жінку, з якою зустрівся в туберкульозному ж санаторії. Негайно він сідав на велосипед (на новий мотоцикл грошей не вистачало!) і зникав невідомо куди. Повернувшись із свого велопробігу, брався писати вірші, оповідання, гуморески та листи до коханої — листів до коханих жінок Льонька написав значно більше, аніж літературних опусів в усіх інших жанрах. Згодом, вимучений минулим коханням та спраглий до нового, виснажений наполегливою літературною працею та захоплений вже новим задумом, ледь тримаючися на ногах від надмірної витрати енергії, бурхливого й неспокійного життя, Льонька змушений був знову лягати в санаторій чи клініку.
Юрій Смолич
http://proslovo.com/smolych-nespokiy1
Нові люди, нові місця — мандри й знайомства — то була Льоньчина стихія; в подорожування та рух Льонька був закоханий все життя — можливо, більше, як у жінок, а вже що вірніше, то певно.
Юрій Смолич
http://proslovo.com/smolych-nespokiy1
Прикутий хворобою до ліжка, приречений на нерухомість, Льонька, проте, не впадав у відчай: він лежав на спині, дивився в стелю і мріяв. Мрії бували всякі: і «високі», і «низькі». Наприклад: як при комунізмі зміниться земля і як на тій землі зміниться сама людина, — все має бути тільки прекрасне і бездоганне!.. Або: змушений задовольнятися велосипедом, та й те лише в «міжклінічний» час, він мріяв... про політ на Марс чи Місяць; скромніше — про плавання на паруснику через Тихий океан до берегів Австралії та Сендвічевих островів; ще скромніше — поїздкою на слонах по дорогах Африки. На край — зовсім скромно: влаштувати недалеко від Харкова «комуну письменників», і щоб та «комуна» придбала автомашину, і він, Льонька, буде на ній шофером — возити «комунарів» до міста й назад. При всіх тих мріях Льонька знімав з гвіздка над його ліжком тропічний корковий шолом, оперезаний шовковим шарфом, — чудесний символ подорожування по тропічних країнах; єдина річ, яку він вивіз із Індії... разом із тебеце. Льонька знімав шолом, клав собі на груди й ніжно пестив його широкі тверді криси... І мріяв, мріяв — про мандри в далекі краї...
Юрій Смолич
http://proslovo.com/smolych-nespokiy1
А коли температура піднімалась вище тридцяти дев’яти ступнів, у голові макітрилось і мрії не снувалися, то Льонька пускався в слухові мандри. Це було так: він лежав і дослухався. Прогуде літак угорі — і він мріє, як цим літаком летить до Італії, тоді — в Марокко, над Гібралтаром і через Атлантичний океан — до Південної Америки, в басейн Амазонки... Почує клаксон автомобіля — і уявляє собі, хто, куди і по що вирушив у мандрівку... Долине бренькіт трамвая — і фантазує, хто і за якими справами їде в вагоні... Розітнуться кроки людини під вікном — і відгадує, хто ж то пройшов, що за людина і яка, судячи з ходи, може бути в неї біографія?.. Слухав гавкіт собак — і встановлював породу; з нявчання котів намагався відгадати масть; зацвірінчить пташка — що за птиця?..
Юрій Смолич
http://proslovo.com/smolych-nespokiy1
Не мріяти, не фантазувати Льонька не міг, і не було такого, чого б не вмів собі уявити. Єдине, чого він не вмів собі уявити, це — що от-от-от помре...
Юрій Смолич
http://proslovo.com/smolych-nespokiy1
Розум Чернов мав іронічний, дотепний — вічно глузував з когось або з якогось явища, а не було з кого й з чого — то з себе самого. Жарт — то був стиль Чернова в творчості, у взаєминах з людьми, взагалі — в житті. З жартом на вустах — «Дай мені дихнути торгсінівським повітрям!» — Льонька і помер.
Юрій Смолич
http://proslovo.com/smolych-nespokiy1
Він вмер підвечір, як вже посутеніло — запав синій зимовий смерк. Я був один біля його ліжка — дружина боялась підійти і сиділа в сусідній кімнаті. Льонька щойно сказав мені, де що з його рукописів та листування з жінками лежить, що з речей відіслати батькові в Олександрію, як би він хотів видати свої твори — вірші, оповідання, гуморески. Потім попросив міцно тримати його за руку. Дихання було часте, коротке — самими бронхами — легенів уже не було... Потім зник пульс. Не стало й дихання... Я підніс дзеркальце до вуст — ні, життя вже пішло...
Юрій Смолич
http://proslovo.com/smolych-nespokiy1