Обличчя Сергія Володимировича нагадувало мені старовинні українські фрески. Я дуже любив його і дивився на нього, як на батька.... І Пилипенко, й Еллан уже любили молодь, і молодь любила їх. Пилипенка ми всі любовно називали «папаша» і безсоромно зловживали його добротою, спустошуючи його портсигар. Він, блідий і прекрасний, стояв перед нами, і ми були готові піти за ним в огонь і воду.
Володимир Сосюра