Куліш Микола

Оповідали актори, що коли тато читав свої п’єси в театрі, то це було свято Березоля. Тато сам не бувши актором (в молодості в гімназії, а потому в армії тато був не лише автором п’єс та режисером, але й мабуть гарним актором), читав так, що багато із татового читання використовували не лише слухаючі актори, а й сам великий режисер у своїх ориґінальних постановках.

Володимир Куліш
http://proslovo.com/kulish-slovoproslovo

Ще ми жили на Михайлівській вулиці, коли тато вибрався з Вишнею, Хвильовим і Досвітнім на полювання. За три дні він вернувся з щасливим виглядом і трьома качками та одним бекасом. Як він їх вполював — оповідав цілий вечір. З того оповідання можна було написати цілий роман. Ми всі дивувались надзвичайному щастю нашого тата й його вмілостям. Лише коли мама почала скубти ці трофеї, виявилося, що на кожній качці був папірчик зі скромним написом „Укрптахпром — Харків”. Тато не розгубився і пояснив, що всі качки, коли починають летіти на північ, начепляють на себе такі знаки, щоб пізніше їх пізнали й пустили на те саме озеро. Щодо бекаса без папірчика, признався щиро — що то був подарунок Хвильового.

Володимир Куліш
http://proslovo.com/kulish-slovoproslovo

У Куліша [1] вдома був один-два рази в якійсь справі. Чистота в квартирі, у всьому охайність, порядок. Письмовий стіл — чистий, без газет, книжок, паперу й різного іншого мотлоху — відполірований блиск, до того ж не стіл, а столик, як рівняти до справжнього кабінетного стола. Ми тоді жили в Харкові в будинку «Слово». Там був просторий двір і пристойний скверик, навіть з квітами. Там і зустрічалися «слов’яне». І я кілька разів з Кулішем, бо він теж любив там проти сонечка посидіти. Пам’ятних розмов не було. Справляв він на мене особливе враження: мені здавалося, що з кожного руху його, з виразу обличчя, очей ллється талант, доброта, доброзичливість, лагідність, мудрість. Бути з ним було дуже приємно.

Іван Сенченко
http://proslovo.com/senchenko-notatky

Творче й громадсько-творче життя Куліша було подібне до фейєрверка: барвисте, яскраве, гучне і... скороминуче.

Юрій Смолич
http://proslovo.com/smolych-nespokiy1

Був Куліш людиною виключної творчої та громадської енергії; все, що він встиг зробити, то був лише початок, тільки перший, несміливий ще приступ, тільки заспів і проба сил — все і в творчому, і в громадському житті Гуровича було ще попереду. Творчої та громадської енергії було в ньому закладено ген на багато-багато десятиліть, і розвивався його талант не повільно, не спроквола, а бурхливо — крещендо-крещендо! — як ні в кого з його сучасників. Тому без перебільшення — то аж ніяк не псевдопатетика! — можна і треба сказати: передчасна втрата Куліша — одна з найбільших трагедій української радянської літератури.

Юрій Смолич
http://proslovo.com/smolych-nespokiy1

Їх взаємна любов — Куліша і Курбаса — була ніжна і пристрасна: так люблять закохані навічно; так люблять друга, коли вірять, що йому готовано на майбутнє вчинити щось видатне. Думаю, що це була любов двох талантів, що знайшлися: Куліш був талант для Курбаса, Курбас — талант для Куліша.

Юрій Смолич
http://proslovo.com/smolych-nespokiy1

Куліш-драматург був талант світового масштабу. Не буду шукати небезпечних аналогій в класиці — між Шекспіром і Шіллером або Мольєром чи Бомарше, але в сучасній йому радянській драматургії він не мав собі рівних, а з того, що ми знали про тогочасну драматургію за рубежем, рівняти Куліша можна було хіба до Піранделло.

Юрій Смолич
http://proslovo.com/smolych-nespokiy1

По-людському Курбас і Куліш були навдивовижу різні, зовсім не подібні один до одного, я б навіть сказав — абсолютні антиподи: Курбас — витончений інтелігент, Куліш, як сказано,— обрубкуватий сільський дядько. Чого було в одного надміру, того не тільки бракувало, а взагалі зовсім не було в другого. Зовні Курбас — денді, чепурун за останньою модою; Куліш — зодягнутий абияк, навіть новісінький костюм першого ж дня висів на ньому, як зім’ятий, пожований старий мішок. Куліш був не від того, щоб перехилити чарку оковитої — найвульгарнішої горілки, хоч би й самогону — під огірок та цибулину. Курбас торкався лише білого сухого вина і закусював виключно мигдалем, підсмаженим у солі. Курбас зачитувався сучасною, найновішою літературою — німецькою, французькою, англійською, іспанською. Куліш усю цю європейщину терпіти не міг, але залюбки поринав у товсті томи «Київської старовини» або річники «Літературно-наукового вісника». Коли Куліш з Курбасом вперше зустрілись (1925), Курбас був ще цілковито захоплений деструкцією мистецтва, шуканням конструкції та «всячеськими футуризмами». А Куліш в цей час взагалі ще не знав, що то є літературний «ізм» та які вони, «ізми», є, і смаки їхні, і видіння світу, і погляди на мистецтво театру були діаметрально протилежні, навіть антагоністичні. Але вони зразу ж — як дві антагоністичні натури, що кожна з них доповнює другу,— міцно потоваришували, здружились, полюбились, якщо так можна сказати про двох мужчин. І коли минув рік, вони на мистецтво дивилися вже... неначе однією парою очей. Хто ж з них впливав на другого? Обидва: Курбас — на Куліша, Куліш — на Курбаса. їхній відтоді спільний мистецький світогляд витворився із схрещення попередніх двох світоглядів — Курбасового та Кулішевого. Це була, так би мовити, наочна діалектика.

Юрій Смолич
http://proslovo.com/smolych-nespokiy1

Майк Йогансен, невмолимий дотепник, про них казав: — КУ-ліш — КУ-рбас — одне «ку-ку», тільки ж кожний з них — зозуля в гнізді другого.

Юрій Смолич
http://proslovo.com/smolych-nespokiy1