По-людському Курбас і Куліш були навдивовижу різні, зовсім не подібні один до одного, я б навіть сказав — абсолютні антиподи: Курбас — витончений інтелігент, Куліш, як сказано,— обрубкуватий сільський дядько. Чого було в одного надміру, того не тільки бракувало, а взагалі зовсім не було в другого.
Зовні Курбас — денді, чепурун за останньою модою; Куліш — зодягнутий абияк, навіть новісінький костюм першого ж дня висів на ньому, як зім’ятий, пожований старий мішок.
Куліш був не від того, щоб перехилити чарку оковитої — найвульгарнішої горілки, хоч би й самогону — під огірок та цибулину. Курбас торкався лише білого сухого вина і закусював виключно мигдалем, підсмаженим у солі.
Курбас зачитувався сучасною, найновішою літературою — німецькою, французькою, англійською, іспанською. Куліш усю цю європейщину терпіти не міг, але залюбки поринав у товсті томи «Київської старовини» або річники «Літературно-наукового вісника».
Коли Куліш з Курбасом вперше зустрілись (1925), Курбас був ще цілковито захоплений деструкцією мистецтва, шуканням конструкції та «всячеськими футуризмами». А Куліш в цей час взагалі ще не знав, що то є літературний «ізм» та які вони, «ізми», є, і смаки їхні, і видіння світу, і погляди на мистецтво театру були діаметрально протилежні, навіть антагоністичні.
Але вони зразу ж — як дві антагоністичні натури, що кожна з них доповнює другу,— міцно потоваришували, здружились, полюбились, якщо так можна сказати про двох мужчин.
І коли минув рік, вони на мистецтво дивилися вже... неначе однією парою очей.
Хто ж з них впливав на другого?
Обидва: Курбас — на Куліша, Куліш — на Курбаса. їхній відтоді спільний мистецький світогляд витворився із схрещення попередніх двох світоглядів — Курбасового та Кулішевого. Це була, так би мовити, наочна діалектика.
Юрій Смолич
http://proslovo.com/smolych-nespokiy1