Лесь Степанович Курбас
Режисер, актор, теоретик театру, драматург, публіцист, перекладач. Засновний театру "[[g-berezil|Березіль]]".
| Кв.: | 64 (під'їзд 5, поверх 5) |
| Справжнє ім'я: | Олександр-Зенон Степанович Курбас |
| У 'Слові': | 1930 - 1934 |
| На дошці Перші мешканці 30-ті рр. | |
Про нього я згадую з надзвичайною теплотою, бо це був найкращий приятель тата і незрадним залишився до кінця, не зважаючи на пропозиції з боку партії від нього відпекатись. Курбаса можна було бачити в „Слові” або пізно вночі, коли повертався з театру, або рано, коли йшов на проби. Ходив задуманий, з невідлучним ціпком у руці, сяючи сивою головою, яка надзвичайно контрастувала з молодим, вродливим обличчям.
Володимир Куліш
http://proslovo.com/kulish-slovoproslovo
Їх взаємна любов — Куліша і Курбаса — була ніжна і пристрасна: так люблять закохані навічно; так люблять друга, коли вірять, що йому готовано на майбутнє вчинити щось видатне. Думаю, що це була любов двох талантів, що знайшлися: Куліш був талант для Курбаса, Курбас — талант для Куліша.
Юрій Смолич
http://proslovo.com/smolych-nespokiy1
Силою свого таланту Курбас міг дорівнятися хіба що Бучмі: був режисером такої ж сили таланту, як Бучма — актором.
Юрій Смолич
http://proslovo.com/smolych-nespokiy1
По-людському Курбас і Куліш були навдивовижу різні, зовсім не подібні один до одного, я б навіть сказав — абсолютні антиподи: Курбас — витончений інтелігент, Куліш, як сказано,— обрубкуватий сільський дядько. Чого було в одного надміру, того не тільки бракувало, а взагалі зовсім не було в другого. Зовні Курбас — денді, чепурун за останньою модою; Куліш — зодягнутий абияк, навіть новісінький костюм першого ж дня висів на ньому, як зім’ятий, пожований старий мішок. Куліш був не від того, щоб перехилити чарку оковитої — найвульгарнішої горілки, хоч би й самогону — під огірок та цибулину. Курбас торкався лише білого сухого вина і закусював виключно мигдалем, підсмаженим у солі. Курбас зачитувався сучасною, найновішою літературою — німецькою, французькою, англійською, іспанською. Куліш усю цю європейщину терпіти не міг, але залюбки поринав у товсті томи «Київської старовини» або річники «Літературно-наукового вісника». Коли Куліш з Курбасом вперше зустрілись (1925), Курбас був ще цілковито захоплений деструкцією мистецтва, шуканням конструкції та «всячеськими футуризмами». А Куліш в цей час взагалі ще не знав, що то є літературний «ізм» та які вони, «ізми», є, і смаки їхні, і видіння світу, і погляди на мистецтво театру були діаметрально протилежні, навіть антагоністичні. Але вони зразу ж — як дві антагоністичні натури, що кожна з них доповнює другу,— міцно потоваришували, здружились, полюбились, якщо так можна сказати про двох мужчин. І коли минув рік, вони на мистецтво дивилися вже... неначе однією парою очей. Хто ж з них впливав на другого? Обидва: Курбас — на Куліша, Куліш — на Курбаса. їхній відтоді спільний мистецький світогляд витворився із схрещення попередніх двох світоглядів — Курбасового та Кулішевого. Це була, так би мовити, наочна діалектика.
Юрій Смолич
http://proslovo.com/smolych-nespokiy1
Майк Йогансен, невмолимий дотепник, про них казав: — КУ-ліш — КУ-рбас — одне «ку-ку», тільки ж кожний з них — зозуля в гнізді другого.
Юрій Смолич
http://proslovo.com/smolych-nespokiy1